Епох борвії зазіхали люто –
та жоден з них краси її не вкрав,
її краси, що впіймано і скуто:
рожевий камінь, Наумбурґ, маркґраф…
Вкарбовано у брилу гострокутну
субтельний жест, суворий рішенець,
німий протест і гордість неспокутну:
вінець важкий, та це – її вінець.
Ти тужиш, Уто, о, ти тужиш, Уто,
ґотична туга – тайна гостроти, –
чи то за тим, що стільки перебуто,
чи то за тим, що стільки ще іти?..
2004