БАЛАДА ПРО УТУ НАУМБУРЗЬКУ

Епох борвії зазіхали люто –

та жоден з них краси її не вкрав,

її краси, що впіймано і скуто:

рожевий камінь, Наумбурґ, маркґраф…

 

Вкарбовано у брилу гострокутну

субтельний жест, суворий рішенець,

німий протест і гордість неспокутну:

вінець важкий, та це – її вінець.

 

Ти тужиш, Уто, о, ти тужиш, Уто,

ґотична туга – тайна гостроти, –

чи то за тим, що стільки перебуто,

чи то за тим, що стільки ще іти?..

 

2004

Грудень 16, 2015, 1:34
Кількість переглядів - 63
Подобається - 1
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)