Натхнення – це мандрований факір.
Він має плащ, розшитий сяйвом зір.
Перед очима втілюються мрії
й емблемами лягають на папір.
Гнучкі квітки ростуть з його долонь.
Він землю обертає на вогонь.
Він несподівано зникати вміє,
щоб знов явитись в мареннях безсонь.
Ключі до тайн і серць він відшукав.
Озвалось небо, коли він гукав,
і райський птах з оперенням вогнистим
сховавсь – я бачила! – в його рукав.
Його печать – до потойбіччя міст.
Він – візія і він – візіоніст,
що криє зміст у формі й форму в змісті.
Він сам є Форма і він сам є Зміст.
2002