Ви не зайшли під своїм акаунтом
Стежте за нашими оголошеннями
26 жовтня о 16:00
у Національному музеї
літератури України
відбувся
поетично-пісенний вечір
Лариси Вировець
«Маскувальна сітка».
Нові твори на рівноденні
В лікарні
Чорна завіса ночі,
чорний квадрат вікна...
Вкотре були пророчі
сни мої.
Бо війна
наздоганя вигнанців,
де б вони не були,
сутінок та імли
нам не позбутись вранці.
У ритуальнім танці
мечуться ночі й дні
в безперестанній
нашій
власній
оцій війні.
чорний квадрат вікна...
Вкотре були пророчі
сни мої.
Бо війна
наздоганя вигнанців,
де б вони не були,
сутінок та імли
нам не позбутись вранці.
У ритуальнім танці
мечуться ночі й дні
в безперестанній
нашій
власній
оцій війні.
Лютий 18, 2023, 22:39
«З диких північних боліт...»
У Білорусі з аеродрому
в Мачулищах злетів МіГ-31К,
який є носієм гіперзвукових
ракет «Кинджал»
З новин
З диких північних боліт, де повітря просякнуте зрадою,
Де комашиться до біса і орків, і їх посіпак,
Він набирає розгін і дракона в польоті нагадує,
Винахід Мордору вбивчий, начинений смертю літак.
Мирним ельфійським містам він ракетами підло загрожує,
В чисте повітря свободи впиваються хижо вони…
Та захистять наше небо від грізної сили ворожої
Пильні зенітники-ельфи, святої свободи сини.
Очі у них гострозорі, і звиклися руки зі зброєю,
І ні страху́, ні вагання не відають їхні серця.
З кожним їх пострілом влучним, що нашу свободу відстоює,
Десь у північному бункері корчить живого мерця.
26.І.23
в Мачулищах злетів МіГ-31К,
який є носієм гіперзвукових
ракет «Кинджал»
З новин
З диких північних боліт, де повітря просякнуте зрадою,
Де комашиться до біса і орків, і їх посіпак,
Він набирає розгін і дракона в польоті нагадує,
Винахід Мордору вбивчий, начинений смертю літак.
Мирним ельфійським містам він ракетами підло загрожує,
В чисте повітря свободи впиваються хижо вони…
Та захистять наше небо від грізної сили ворожої
Пильні зенітники-ельфи, святої свободи сини.
Очі у них гострозорі, і звиклися руки зі зброєю,
І ні страху́, ні вагання не відають їхні серця.
З кожним їх пострілом влучним, що нашу свободу відстоює,
Десь у північному бункері корчить живого мерця.
26.І.23
Лютий 18, 2023, 10:28
Рядовий
Він був звичайний рядовий,
Не кращий від загалу,
Й гадав у скромності своїй,
Що робить він замало.
Не набивав собі ціни,
Не думав забагато,
А просто в перший день війни
Прийшов до військкомату.
Окопи справно він копав —
Піхотою піхота,
Бо знав, що хтось робити мав
І цю важку роботу.
Він не світився на ТБ,
Хрестився перед боєм
І зовсім не вважав себе
Якимось там героєм.
Та в нього — знаєм завдяки
Світлині журналіста —
На грудях плакали жінки
Зі звільненого міста.
На ангела не схожий, він
Звичайним був солдатом,
Але його маляр один
Намалював крилатим,
І, хоч звичайний був шолом
На голові у нього,
Ще й німб зобразив над чолом —
Знамення Перемоги.
17.ХІІ.22
Не кращий від загалу,
Й гадав у скромності своїй,
Що робить він замало.
Не набивав собі ціни,
Не думав забагато,
А просто в перший день війни
Прийшов до військкомату.
Окопи справно він копав —
Піхотою піхота,
Бо знав, що хтось робити мав
І цю важку роботу.
Він не світився на ТБ,
Хрестився перед боєм
І зовсім не вважав себе
Якимось там героєм.
Та в нього — знаєм завдяки
Світлині журналіста —
На грудях плакали жінки
Зі звільненого міста.
На ангела не схожий, він
Звичайним був солдатом,
Але його маляр один
Намалював крилатим,
І, хоч звичайний був шолом
На голові у нього,
Ще й німб зобразив над чолом —
Знамення Перемоги.
17.ХІІ.22
Лютий 18, 2023, 10:27
Пісня ельфів у час затьмарення Валінору
Глибоко в норах казиться Ворог,
В темних безоднях,
Суне війною він руйнівною
На Первородних.
Так воно й досі в світі велося,
Ницо і підло.
В світі постійно точаться війни
Тьми проти світла.
От і зазнали злої потали
Наші Дерева:
Світло ранкове, і вечорове,
І полудневе.
Влучили дрони в Тельперіона,
Гине він, гине!
Вдруге і втретє цілять ракети
В Лауреліну!
В Тельперіона вигасла крона,
Зелень сріблиста…
Меркне і гине й Лауреліна
Золотолиста…
Хто це опише? Світло, ясніше
За діаманти,
Тьма пожирає — злóба безкрая
Унґоліанти!
Нині без світла всі наші житла,
Лихо нам нині.
Тьма небувала запанувала
В нашій країні.
Але надія в душах ясніє
Осиротілих!
Світла насіння скрите, безцінне,
У Сильмарилах!
Наші герої візьмуть над тьмою
Скоро вже гору!
Воїнство враже в битві поляже
Скоро вже, скоро!
Обов’язково виростуть знову
Наші Дерева:
Світло ранкове, і вечорове,
І полудневе!
10–11.ХІІ.22
В темних безоднях,
Суне війною він руйнівною
На Первородних.
Так воно й досі в світі велося,
Ницо і підло.
В світі постійно точаться війни
Тьми проти світла.
От і зазнали злої потали
Наші Дерева:
Світло ранкове, і вечорове,
І полудневе.
Влучили дрони в Тельперіона,
Гине він, гине!
Вдруге і втретє цілять ракети
В Лауреліну!
В Тельперіона вигасла крона,
Зелень сріблиста…
Меркне і гине й Лауреліна
Золотолиста…
Хто це опише? Світло, ясніше
За діаманти,
Тьма пожирає — злóба безкрая
Унґоліанти!
Нині без світла всі наші житла,
Лихо нам нині.
Тьма небувала запанувала
В нашій країні.
Але надія в душах ясніє
Осиротілих!
Світла насіння скрите, безцінне,
У Сильмарилах!
Наші герої візьмуть над тьмою
Скоро вже гору!
Воїнство враже в битві поляже
Скоро вже, скоро!
Обов’язково виростуть знову
Наші Дерева:
Світло ранкове, і вечорове,
І полудневе!
10–11.ХІІ.22
Лютий 18, 2023, 10:25
Femina
Якою виссю дихали слова
У присмерку: Profani, procul ite.
А я чекала білого Різдва,
Коли каміном темна ніч зігріта,
Щоб на вельони молодих снігів
Лягали відсвіти високих вікон,
Щоб знов наснився той далекий спів,
Коли я ляжу поруч з чоловіком –
На ложі, що призначене мені
Народженням, а чи гріхопадінням.
Я чесно проживала тихі дні,
Не сперечаючись із Провидінням.
Хліб випікала, патрала курей,
І завжди знала, що Луї тривожить.
І кепсько намальований Борей
Копилив губи над подружнім ложем.
Вдягалася, як завше, до лиця
(Мій чоловік – з грошима і не скнара).
Але ж чому висока туга ця
Зійшла, немов Преображення хмара?
І під склепіннями стогнав орган
Про райські береги й звитяжну муку,
І благовірний – хвацький стариган –
Мене тримав у присмерку за руку.
І хлопчик-кухарчук, щербатий паж,
Наздоганяв, настирний, наші сани.
А я крізь сніг дивилась на вітраж,
Зігріта хутрами і голосами.
І мій Луї, це янголя мале
(Три роки, як приніс його лелека),
Вже реготав, коли читав Рабле
Мені уголос чоловік-аптекар.
А чоловік – домашній деміург –
Мені підморгував, хоч це не личить:
«Ой, серденько, а що там за Панург
Щовечора під вікнами стовбичить?»
І я йому відповідала в тон,
Шукаючи кресало на поличці:
«Мсьє, коханий, кепський з вас дракон.
Дружина ваша – чесна католичка».
І серед болю і пересторог
Я знала, бути ким, чому служити.
Немудре світу уподобав Бог,
І я була щаслива просто жити:
Молитись щиро Діві Пресвятій,
Мікстури готувати й маринади,
Й чекати, що крізь сон і присмерк вій
Побачу відблиск неземного Саду.
І знати: в день, коли поглине мла,
І я схилюся, квола і безсила,
Я не заплачу, Боже, бо жила –
Варила, ткала, няньчила, любила.
І що провівши ще одну весну,
А чи вдихаючи дими осінні,
Спокійно, як щовечора, засну
В очікуванні Світла й Воскресіння.
30 січня 2023 р.
[1] Ідіть геть, непосвячені (лат.).
У присмерку: Profani, procul ite.
А я чекала білого Різдва,
Коли каміном темна ніч зігріта,
Щоб на вельони молодих снігів
Лягали відсвіти високих вікон,
Щоб знов наснився той далекий спів,
Коли я ляжу поруч з чоловіком –
На ложі, що призначене мені
Народженням, а чи гріхопадінням.
Я чесно проживала тихі дні,
Не сперечаючись із Провидінням.
Хліб випікала, патрала курей,
І завжди знала, що Луї тривожить.
І кепсько намальований Борей
Копилив губи над подружнім ложем.
Вдягалася, як завше, до лиця
(Мій чоловік – з грошима і не скнара).
Але ж чому висока туга ця
Зійшла, немов Преображення хмара?
І під склепіннями стогнав орган
Про райські береги й звитяжну муку,
І благовірний – хвацький стариган –
Мене тримав у присмерку за руку.
І хлопчик-кухарчук, щербатий паж,
Наздоганяв, настирний, наші сани.
А я крізь сніг дивилась на вітраж,
Зігріта хутрами і голосами.
І мій Луї, це янголя мале
(Три роки, як приніс його лелека),
Вже реготав, коли читав Рабле
Мені уголос чоловік-аптекар.
А чоловік – домашній деміург –
Мені підморгував, хоч це не личить:
«Ой, серденько, а що там за Панург
Щовечора під вікнами стовбичить?»
І я йому відповідала в тон,
Шукаючи кресало на поличці:
«Мсьє, коханий, кепський з вас дракон.
Дружина ваша – чесна католичка».
І серед болю і пересторог
Я знала, бути ким, чому служити.
Немудре світу уподобав Бог,
І я була щаслива просто жити:
Молитись щиро Діві Пресвятій,
Мікстури готувати й маринади,
Й чекати, що крізь сон і присмерк вій
Побачу відблиск неземного Саду.
І знати: в день, коли поглине мла,
І я схилюся, квола і безсила,
Я не заплачу, Боже, бо жила –
Варила, ткала, няньчила, любила.
І що провівши ще одну весну,
А чи вдихаючи дими осінні,
Спокійно, як щовечора, засну
В очікуванні Світла й Воскресіння.
30 січня 2023 р.
[1] Ідіть геть, непосвячені (лат.).
Січень 30, 2023, 22:40
Стрічка віршів