Стежте за нашими оголошеннями
Київський літературно-меморіяльний музей
Максима Рильського
(вул. Максима Рильського, 7)
3 листопада 2018 року
Початок о 15.00
РІВНОДЕННЯ
Поетичний квартирник у Рильського
Літературне рівнодення має власні цикли,
які не конче збігаються з циклами астрономічними.
У цей ранньолистопадовий вечір на запрошення
Максиміліянів —
хранителів Музею
нашого улюбленого Поета, співця Рівноваги, —
ми, учасниці поетичного гурту «Рівнодення»,
зберемося, аби синхронізувати ритми серця,
почитати для Вас вірші — і не тільки…
Лариса ВИРОВЕЦЬ (Харків)
Надія ГАВРИЛЮК (Київ)
Наталія НАУМЕНКО (Київ)
Ольга СМОЛЬНИЦЬКА (Київ)
Олена О’ЛІР (Київ)
Також у програмі —
поетично-пісенне відео
від Люцини ХВОРОСТ (Харків)
Ви не зайшли під своїм акаунтом
* * *
Місто обложене, місто в крові,
Хвилями орди б’ються об мур,
Тисячі вбито містян, а живі
Знов підіймаються до амбразур.
І не бракує роботи в тилу:
Хто загартовує стріли й списи,
Хто в казанищах топить смолу,
Щоб захлинулись ординські пси.
Але немало було і таких,
Хто говорив: «Це не наша війна!»,
Граючи в кості у корчмах брудних,
Топлячи страх у кухлі вина.
Раз де не взявся на площі фігляр,
Блазенський криво нап’явши ковпак.
Хам безсоромний, останній з нездар —
Швидко зібрав юрбу роззявляк.
І, по-блюзнірськи змішавши слова
Рідної та чужинецької мов,
Взявся паплюжити віру й права,
Взявся топтати святу коругов.
Не насміється юрба гомінка,
В’ївся у мозок отруйний дурман.
…Ратник на мурі кров’ю стіка.
Очі розкосі примружив хан.
22.IV.2019
Квітень 22, 2019, 16:14
Я не до Вас зверталась: Ви були
картиною в художній галереї,
і я зачудувалася, коли
спинилась випадково біля неї.
Не Вас тоді чекала я, не Вас.
Але очей зваблива золотавість
підносила мене, і я щораз,
у неї, наче в небо, загорталась.
Не Вами пам’ять повнилась моя —
іконою святою сяяв простір.
Хтось тихо Ваше вимовив ім’я —
і я стояла, мов незвана гостя,
не знаючи, куди себе подіти,
згубивши враз думки і лік рокам…
Нам вірші залишаються, як діти,
та я не Вам писала їх, не Вам.
Хоча тоді я ще цього не знала.
Земля вертілась, і курився шлях,
але було життя уже замало,
і миті розсипалися на прах.
І все в мені тоді кричало: «Зайва!»
Та я погано вірила словам.
І ось тепер у непідкупне завтра
не Вам я шлю запрошення.
Не Вам.
Лютий 28, 2019, 10:49
,
Лютий котиться, мов м’ячик
по брудних кавалках криги —
і не клятий, і не м’ятий,
від відлиги до відлиги.
Я ж — від вірша і до вірша,
як від неба і до неба —
і не менше, і не більше:
знов — від тебе і до тебе.
Лютий 20, 2019, 13:48
,
— Душі поранені сповіді потребують.
Іде він в палату — в рясі або без ряси,
але з хрестом на грудях.
Хлопців розбудять…
Бачиш, сюжет простенький, без вихилясів.
Їм же потрібне слово — потрібне слово!
От він його й несе — хтось нести повинен...
Темрява ночі щоночі іде на лови,
світло ж — таке непевне і невловиме!
Я зазираю в очі, а в них — не тане:
десь під кривавим снігом лишились друзі,
тінь в балахоні танцює смертельний танець
і забирає з собою в звабливім русі.
Я зазираю в очі, чорніші ночі…
Я не зумію про це словами, бо слів немає.
Що не напишеш — пульсує і кровоточить.
Де те потрібне слово — не знаю.
А він це знає?
Лютий 19, 2019, 18:24
,
Сентиментальніші: певно, старіємо.
У листуванні — що слово, то вірші…
Місто без нас буде, певно, не гіршим,
але й не кращим: не нами омріяним.
Сповнене шурхоту, шарварку, гулу,
пари морозної, співу та диму.
Я твого голосу б і не розчула,
та і з тобою вже в парі не йтиму…
Передсвяткові спливли перегони.
Зиму оплакують стиглі бурульки.
Молодь розносить повітряні кульки,
жваво сміється, щебече в смартфони,
сніжні замети захоплено місить.
На перехресті жагуче і палко
схлипує скрипка в руках у скрипальки.
А над костелом — надгризений місяць,
хмарним довкруг оповитий серпанком,
скиглить у вухо байдужому місту,
скаржиться, застерігає, віщує —
місто не чує.
Лютий 18, 2019, 20:27
Стрічка віршів
