Прощавай, смішна моя химеро,
мій наївний світе, прощавай!
Зникли з мапи всі твої озера,
на левадах вижовкла трава.
Згіркли води у старих криницях,
впала тиша на ліси й гаї.
Вже ані зозулям, ні дзвіницям
не злічити сумнівів моїх.
Давніх чарів присмак гарбузовий
губиться між струхлих сторінок.
Не відродить їх, не збудить знову
твій, уже негаданий, дзвінок.
Липень 10, 2019, 11:51
,
* * *
Ти почитай, як мучився Джон Клер,
Що в злиднях жив і в божевільні вмер.
Наймитування, знищене здоров’я,
Гірке прощання з першою любов’ю,
До віршів гострий потяг, до книжок,
І вчених друзів зверхній холодок,
І серед пасторальних краєвидів —
Сліпа зневага жінки та сусідів…
Столичний успіх, скнарість видавця,
Який не платить, тільки обіця,
Надлом душі та черствість ескулапів,
Яким до рук він зрештою потрапив…
Ти почитай, як мучився Джон Клер,
І на життя не скаржся відтепер.
29–30.V.19
- Вільям Гілтон. ДЖОН КЛЕР. П. о., 1820
Травень 30, 2019, 10:55
* * *
На згадку про подорож до Бефраюнґсгалле, «Зали Визволенння»,
у товаристві Лідії та Ігоря Качуровських і Богдана Завідняка (Баварія, 2001)
Під банею небесного собору,
На п’єдесталах шани та офір,
Вони стоять, в очах — глибокий мир,
Зімкнувши руки в коло неозоре.
Увінчані вінцями світлих зір,
Творіння вічні Майстра світотвору,
Вони немовби дихають — повір, —
Піднісши мармурові крила вгору.
І я читаю злотні письмена,
І впізнаю славетні імена,
І назви битв, і переможні дати,
Й Тебе я бачу в колі Перемог,
Не образ явлений — лише пролог,
Мов Майстер відійшов різця узяти…
12.V.19
Травень 12, 2019, 8:23
* * *
Чи вірша час різьбити потайного,
Що з дна душі зненацька вирина,
Коли найкращих убива війна,
Коли вона не милує нікого?
Якщо рука для зброї неміцна,
То час лише молитися до Бога
І кликати на різні імена
Ту Діву, що зоветься — Перемога.
Пречиста, Непорочна, Пресвята,
Преславна Матір Господа-Христа,
Небесна і земна Свята Покрово!
Пошли нам переможний Свій Покров
І залічи цей вірш до молитов,
Бо маю я зі зброї тільки слово.
10.V.19
Травень 10, 2019, 16:29
* * *
Місто обложене, місто в крові,
Хвилями орди б’ються об мур,
Тисячі вбито містян, а живі
Знов підіймаються до амбразур.
І не бракує роботи в тилу:
Хто загартовує стріли й списи,
Хто в казанищах топить смолу,
Щоб захлинулись ординські пси.
Але немало було і таких,
Хто говорив: «Це не наша війна!»,
Граючи в кості по корчмах брудних,
Топлячи страх у кухлі вина.
Раз де не взявся на площі фігляр,
Блазенський криво нап’явши ковпак.
Хам безсоромний, останній з нездар —
Швидко зібрав він юрбу роззявляк.
І, по-блюзнірськи змішавши слова
Рідної та чужинецької мов,
Взявся паплюжити віру й права,
Взявся топтати святу коругов.
Не насміється юрба гомінка,
В’ївся у мозок отруйний дурман.
…Ратник на мурі кров’ю стіка.
Очі розкосі примружив хан.
22.IV.2019
Квітень 22, 2019, 16:14
Стрічка віршів
