Ще одне літо — у сховок, де вже на полицях, певно, з півсотні лежить їх — блискучих, яскравих. В тих іще сяють коханих усміхнені лиця, ці ж — промайнули, мов нишком далекі заграви.
Кочові племена полуниць у старім саду потерпають від наступу дикого винограду. І коли після дріб’язку справ я до них прийду, шурхотітиме листя, ганьбитиме людську зраду.
