Ви не зайшли під своїм акаунтом
Стежте за нашими оголошеннями
26 жовтня о 16:00
у Національному музеї
літератури України
відбувся
поетично-пісенний вечір
Лариси Вировець
«Маскувальна сітка».
Нові твори на рівноденні
Я рано вирушила в путь...
Я рано вирушила в путь,
туманних сповнена надій.
А роки йдуть, а роки йдуть —
і шлях розвиднюється мій.
В путі стрічала багатьох,
одначе декого немов
я знала упродовж епох
і впізнавала знов і знов.
В огні повстанському, в диму
Священника впізнала я,
що не шкода було йому
свого святого житія.
Він був у найчорніший час
зі мною — з нами усіма,
щоб віри промінь не погас,
щоб світла не здолала тьма.
Впізнала й Воїна, який
в запеклих вистояв боях
зі злом — і знову рвався в бій,
забувши, що існує страх.
Лицáрське серце мав, хоча
не мав ані лицарських лат,
ані лицарського меча,
лише звичайний автомат.
І Барда упізнала я,
без арфи, в скромному вбранні,
судьба вигнанницька чия
в безсмертні втілилась пісні.
Він владу визнавав Краси,
її закон, її устав
і чув небесні голоси.
І він також мене впізнав.
То хто ж надійде ще здаля?
І що за зустріч припаде?
Бо ще ні в кому і ніде
я не впізнала Короля.
Х–11.ХІ.20
Листопад 13, 2020, 18:58
Голоси (1)
Лиш любов
Осінь-маркітантка очі мружить,
мідяків витрушує торби.
В споришах пасуться голуби,
киця обережно п’є з калюжі.
Тихий жовтень. Ще тихіша ліра,
хоч гармат не чути з далини.
Перемир’я, сьомий рік війни,
мирний тил, утома і зневіра...
В соннім дощовім амфітеатрі
глухне шал звитяг і перемог.
Над садами стелеться димок,
скумпії палають, наче ватри.
Мрії тут збуваються нескоро...
Будь зі мною. В ці мінливі дні
світ – хиткий, непевний, і мені
лиш любов – надія і опора.
мідяків витрушує торби.
В споришах пасуться голуби,
киця обережно п’є з калюжі.
Тихий жовтень. Ще тихіша ліра,
хоч гармат не чути з далини.
Перемир’я, сьомий рік війни,
мирний тил, утома і зневіра...
В соннім дощовім амфітеатрі
глухне шал звитяг і перемог.
Над садами стелеться димок,
скумпії палають, наче ватри.
Мрії тут збуваються нескоро...
Будь зі мною. В ці мінливі дні
світ – хиткий, непевний, і мені
лиш любов – надія і опора.
Листопад 2, 2020, 17:39
Голоси (1)
ЖОВТНЕВИЙ ВЕЧІР. ПАВАНА
Теплий вечір вже так тихо тане,
Глухне гамір в присмерковім місті,
І повільно почина павану
На алеях Липок злотне листя.
Павітер мелодію шепоче
І каштанів віттям шелевіє,
В небі нагусають барви ночі
І медовий місяць мружить вії.
Забуваю, що спішу додому,
І впиваю чар, такий нежданий,
Стоячи у сквері нерухомо.
А в душі лунає, незникома,
Музика жовтневої павани.
28-29.10.2020
Глухне гамір в присмерковім місті,
І повільно почина павану
На алеях Липок злотне листя.
Павітер мелодію шепоче
І каштанів віттям шелевіє,
В небі нагусають барви ночі
І медовий місяць мружить вії.
Забуваю, що спішу додому,
І впиваю чар, такий нежданий,
Стоячи у сквері нерухомо.
А в душі лунає, незникома,
Музика жовтневої павани.
28-29.10.2020
Жовтень 30, 2020, 8:47
Голоси (1)
Камінь
Світлоокий,
ніжний мій королю,
будь зі мною:
пізньою порою
за вікном гілки старого дуба
графіку малюють – зриму, грубу.
Там дракон жахливий шкірить ікла.
Там дівча – я вже до нього звикла –
наче щось мені сказати хоче,
та кудись щезає опівнóчі.
Хижаки у листі причаїлись.
Вчора – оси, мов думки, роїлись...
Дивні там, скажу тобі, істоти!
Варто сну на мить мене збороти,
як вони зникають між гілками,
на душі важкий лишивши камінь.
Мій нежданий, мій давно чеканий,
прибери,
відсунь,
зніми
цей камінь!
ніжний мій королю,
будь зі мною:
пізньою порою
за вікном гілки старого дуба
графіку малюють – зриму, грубу.
Там дракон жахливий шкірить ікла.
Там дівча – я вже до нього звикла –
наче щось мені сказати хоче,
та кудись щезає опівнóчі.
Хижаки у листі причаїлись.
Вчора – оси, мов думки, роїлись...
Дивні там, скажу тобі, істоти!
Варто сну на мить мене збороти,
як вони зникають між гілками,
на душі важкий лишивши камінь.
Мій нежданий, мій давно чеканий,
прибери,
відсунь,
зніми
цей камінь!
Жовтень 7, 2020, 10:57
Коментарі (2),
Голоси (1)
Лис
…і Ренар із густих виринає заростів…
(«Сер Ґавейн і Зелений Лицар», бл. 1400, за перекладом Дж. Р. Р. Толкіна)
Ользі Демиденко
Могутній замок на горі,
А під горою — вільний ліс.
Жив лорд у замку, а в норі
Поміж дерев чаївся лис.
І лорд у хащі раз у раз
Із псами й ловчими рушав,
І лиса на його наказ
Цькували ці майстри облав.
Та лису ліс — найкращий друг,
І майстром хитрощів був лис,
І лорда, псів його та слуг
Він раз у раз водив за ніс.
Лорд зійде зрештою з коня
І лиса власноруч доб’є.
Та підростає лисеня,
Що зна походження своє…
Не бачити кінця війни,
Бо й лорди далі рід ведуть,
І хутром лисячим вони
Свою оздоблюють могуть.
І купу складено балад
Про ловів лисячих красу,
І мадригалів довгий ряд
І лорду, й ловчому, і псу.
Та найпрекрасніші пісні
Чув тільки волелюбний ліс:
Про предків подвиги гучні
Непереможний дзявкав лис.
16.ІХ.20
(«Сер Ґавейн і Зелений Лицар», бл. 1400, за перекладом Дж. Р. Р. Толкіна)
Ользі Демиденко
Могутній замок на горі,
А під горою — вільний ліс.
Жив лорд у замку, а в норі
Поміж дерев чаївся лис.
І лорд у хащі раз у раз
Із псами й ловчими рушав,
І лиса на його наказ
Цькували ці майстри облав.
Та лису ліс — найкращий друг,
І майстром хитрощів був лис,
І лорда, псів його та слуг
Він раз у раз водив за ніс.
Лорд зійде зрештою з коня
І лиса власноруч доб’є.
Та підростає лисеня,
Що зна походження своє…
Не бачити кінця війни,
Бо й лорди далі рід ведуть,
І хутром лисячим вони
Свою оздоблюють могуть.
І купу складено балад
Про ловів лисячих красу,
І мадригалів довгий ряд
І лорду, й ловчому, і псу.
Та найпрекрасніші пісні
Чув тільки волелюбний ліс:
Про предків подвиги гучні
Непереможний дзявкав лис.
16.ІХ.20
Вересень 16, 2020, 18:09
Голоси (2)
Стрічка віршів