Ви не зайшли під своїм акаунтом
Стежте за нашими оголошеннями
26 жовтня о 16:00
у Національному музеї
літератури України
відбувся
поетично-пісенний вечір
Лариси Вировець
«Маскувальна сітка».
Нові твори на рівноденні
КІТ-ФЛЕГМАТИК
Я у під’їзді маю крісло гарне.
Поїм удома, та біля вікна
Сиджу собі. Для вас це дивина?
А я не хочу шамотатись марно!
Отут, з-за скла дивлюсь, бува, безкарно,
Як пес котів ганяє. Не страшна
Для мене лють твоя, бровко. Сповна
Я проживаю дні мої безхмарні.
Що кажете? А, березень, любов…
Чи не кипить у мене в жилах знов
Гаряча кров жагуче і бурхливо?
Послухайте, не хочу надарма
Я тратить сили… Кішечка красива?
Їй треба буде – прибіжить сама!
Скінчив 1.03.2017 (у День котів)
Поїм удома, та біля вікна
Сиджу собі. Для вас це дивина?
А я не хочу шамотатись марно!
Отут, з-за скла дивлюсь, бува, безкарно,
Як пес котів ганяє. Не страшна
Для мене лють твоя, бровко. Сповна
Я проживаю дні мої безхмарні.
Що кажете? А, березень, любов…
Чи не кипить у мене в жилах знов
Гаряча кров жагуче і бурхливо?
Послухайте, не хочу надарма
Я тратить сили… Кішечка красива?
Їй треба буде – прибіжить сама!
Скінчив 1.03.2017 (у День котів)
Квітень 7, 2020, 8:07
Голоси (1)
ТЕТРАСИЛАБІК
Смутку краплини
З рук піаніста
Спадають, линуть,
Прозорі, чисті.
В журбу огорнуть
Серця зболілі
Клавіші чорні,
Клавіші білі.
Світла печаль ця
Вигоїть рани…
Надхненні пальці –
На фортеп’яно.
Лице – мов з криці,
Стомлені очі,
А на повіці –
Сльоза тріпоче.
14-17.02.2016
З рук піаніста
Спадають, линуть,
Прозорі, чисті.
В журбу огорнуть
Серця зболілі
Клавіші чорні,
Клавіші білі.
Світла печаль ця
Вигоїть рани…
Надхненні пальці –
На фортеп’яно.
Лице – мов з криці,
Стомлені очі,
А на повіці –
Сльоза тріпоче.
14-17.02.2016
Квітень 6, 2020, 7:47
Голоси (2)
ПАМ’ЯТІ ТИХ, КОГО ВЖЕ НЕМАЄ З НАМИ
Недавно ще тут полум’я вилось.
Як гріло всіх тепло його завзяття!
Та час минув. Настала ніч. І ось
Вже догорає стомлене багаття.
Отак спливли у небо, наче дим,
Твого життя труди, гонитви, втечі.
І всім єством в повітрі цим нічнім
Ти відчуваєш холод порожнечі.
І хай душа від спогадів щемить,
Передчуття недобрі тиснуть груди,
Живе тепло ще є. Лови цю мить,
Бо іншої, можливо, вже не буде.
28-29 грудня 2015
Як гріло всіх тепло його завзяття!
Та час минув. Настала ніч. І ось
Вже догорає стомлене багаття.
Отак спливли у небо, наче дим,
Твого життя труди, гонитви, втечі.
І всім єством в повітрі цим нічнім
Ти відчуваєш холод порожнечі.
І хай душа від спогадів щемить,
Передчуття недобрі тиснуть груди,
Живе тепло ще є. Лови цю мить,
Бо іншої, можливо, вже не буде.
28-29 грудня 2015
Квітень 5, 2020, 8:12
Голоси (1)
Твій батько дома вже. Привіт, моя мала!...
Твій батько дома вже. Привіт, моя мала!
І хай мандрівка ця недовгою була,
Здається, не два дні – два місяці промчало.
Я вперше це відчув. Мені не вистачало
Кумедних перших слів і пустощів твоїх,
Коли на весь наш дім лунав веселий сміх.
Так скучив я за тим, як у мою кімнату
Непевним кроком ти вбігала з криком «Тату!»
І кидалась в мої обійми. І тепер
Спішиш ти до дверей, де тато твій завмер
І щастя зустрічі в свої малі долоні
Береш, всміхаючись. Тримай міцніше, доню!
Листопад 2017
І хай мандрівка ця недовгою була,
Здається, не два дні – два місяці промчало.
Я вперше це відчув. Мені не вистачало
Кумедних перших слів і пустощів твоїх,
Коли на весь наш дім лунав веселий сміх.
Так скучив я за тим, як у мою кімнату
Непевним кроком ти вбігала з криком «Тату!»
І кидалась в мої обійми. І тепер
Спішиш ти до дверей, де тато твій завмер
І щастя зустрічі в свої малі долоні
Береш, всміхаючись. Тримай міцніше, доню!
Листопад 2017
Квітень 4, 2020, 6:08
Коментарі (2),
Голоси (1)
Київський наїв
Вливається протяг у ветху кватирку,
А промені кволі й скісні.
Поділ захаращений, наче квартирка,
Де каву ти вариш мені –
Зітхаєш і вариш,
Сумуєш і мариш –
У ці непереливки-дні.
А як починалось для нас, меломанів,
Міське березневе тепло!
Поділ і Узвіз, позолочені бані,
На столику свічку і жовті тюльпани
Із космосу видно було –
Всім ангелам видно було.
…Крамничка внизу – бакалія і фрукти.
А далі не треба гуляти.
У цю Карантинну, в цю сонячну бухту
Лихі не вдеруться пірати.
Не склалось з весною,
Не склалось з ремонтом,
Не склалось з Евксинським омріяним Понтом.
Життя – то стрімка течія.
Самотність у чаті, жахіття в лептопі.
Єдина константа – і та в Конотопі –
Розділені відстанню два наші спаяні «я».
Лишається тільки в кватирку палити,
Як бабця – вдова бригадира.
І кроки її, й аромати, і квіти
Ще й досі живуть у квартирі.
А ти й метикуй – чи кутки освятити,
Чи просто зірвати шпалери,
Бо бабця прикута до грішного світу,
Як раб – до своєї галери.
Ти кажеш їй: «Ба, ну кого ти лякаєш?
І сукні, і спогади струхли».
А вранці зітхаєш і знов замітаєш
Розсипану пудру на кухні.
Цей пудрений запах, цей запах старечий –
Такий недоречний для раю.
Похилені плечі,
І смуток надвечір,
Як трюмна вода, прибуває.
О, краще рубатися на абордажі,
Ніж нидіти в трюмі квартири!
Та в небі крилаті куратори наші,
Які наділяють по вірі, –
Крізь цю маячню й каламуть передбачень,
Крізь шал сподівань і тривог –
Я вірю, що бачать,
Напевне що бачать –
Заварену каву – на двох.
27 березня 2020 р.
А промені кволі й скісні.
Поділ захаращений, наче квартирка,
Де каву ти вариш мені –
Зітхаєш і вариш,
Сумуєш і мариш –
У ці непереливки-дні.
А як починалось для нас, меломанів,
Міське березневе тепло!
Поділ і Узвіз, позолочені бані,
На столику свічку і жовті тюльпани
Із космосу видно було –
Всім ангелам видно було.
…Крамничка внизу – бакалія і фрукти.
А далі не треба гуляти.
У цю Карантинну, в цю сонячну бухту
Лихі не вдеруться пірати.
Не склалось з весною,
Не склалось з ремонтом,
Не склалось з Евксинським омріяним Понтом.
Життя – то стрімка течія.
Самотність у чаті, жахіття в лептопі.
Єдина константа – і та в Конотопі –
Розділені відстанню два наші спаяні «я».
Лишається тільки в кватирку палити,
Як бабця – вдова бригадира.
І кроки її, й аромати, і квіти
Ще й досі живуть у квартирі.
А ти й метикуй – чи кутки освятити,
Чи просто зірвати шпалери,
Бо бабця прикута до грішного світу,
Як раб – до своєї галери.
Ти кажеш їй: «Ба, ну кого ти лякаєш?
І сукні, і спогади струхли».
А вранці зітхаєш і знов замітаєш
Розсипану пудру на кухні.
Цей пудрений запах, цей запах старечий –
Такий недоречний для раю.
Похилені плечі,
І смуток надвечір,
Як трюмна вода, прибуває.
О, краще рубатися на абордажі,
Ніж нидіти в трюмі квартири!
Та в небі крилаті куратори наші,
Які наділяють по вірі, –
Крізь цю маячню й каламуть передбачень,
Крізь шал сподівань і тривог –
Я вірю, що бачать,
Напевне що бачать –
Заварену каву – на двох.
27 березня 2020 р.
Березень 27, 2020, 11:09
Голоси (1)
Стрічка віршів