Жінка-кішка

Finita і смерть – так палають лялькові будинки.
Розтерзане серце навалою болів і криз.
Ти знаєш тепер, як з-під ніг вислизає карниз.
В засніжену прірву зриватися спиною вниз –
Мов яблуко, лезом розчахнуте до серцевинки.

Розбитися вщент – наче дзеркало, вся, до останку.
Дивитися в зоряне небо з могили двора.
І враз – розсміятися. І захотіти сметанки.
І вигнути спину. І зблиснути оком: «Пора!»

Так пізно вмирати і так воскресати зарано.
А в проміжку – вісім – ще вісім! – котячих життів.
Виводити давні пісні карамельним сопрано,
І сяйву зірок підставляти зализані рани,
Клубочками гратися й сильних любити котів.

Минуле розтерзане. Alles, finitа і баста!
Хай люди палають у пеклі душевних пожеж.
А ти, одаліска, гетера, Джоконда і Бастет,
Мов тінь, балансуєш на линвах і гребенях веж.

Ти – відьма і пері – до пари нічним сажотрусам
(О, давня любове, о, болі людські мої, ша!) –
І кухонь зітхання ловити антенами вусів,
І чорні сліди залишати на білих обрусах –
І лиш на світанку згадати – во ім’я Ісуса, –
Що в тілі гнучкому людська причаїлась душа…

…Прийти на засніжений двір, де життя відболіло,
Де стільки кохань в запорошені стоси лягло –
Котячими лапками – так по-людськи і невміло –
Зібрати докупи застигле скалічене тіло,
На серце клубочком лягти – щоб воно ожило.

Щоб дівчинка хмикнула й вибралася із замету
(Лиш присмак за щічкою – начебто сіль і полин),
І вже не згадала нічного шаленого лету,
Струсивши здивовано сніг із розбитих колін.

А сонце у вікна сяйне – переможне крещендо,
І кішку погладить за вушком тендітна рука.
А плата за сльози, за щастя розбитись дощенту –
Надтріснута мисочка пряженого молока.

24 – 25 вересня 2020 р.

Квітень 4, 2021, 20:38
Кількість переглядів - 5
Подобається - 1
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)