За рікою

За річкою флейта сумує преніжно.

Над річкою – небо – о! – зоряний сад.

Чи ельфи, чи Пан, чи усміхнений Крішна –

Хтось ніжить цю флейту і кличе назад.

 

І кличе назад – у задумливу осінь,

Де я неприкаяна – мов ковила.

Сміюсь і викручую мокре волосся,

Не можу повірити: перепливла!

 

А ніч – наче річка. І там, де в лататті,

Мов щука, зачаєно човен заліг,

Чекає на мене, пильнує багаття

Веселий і дужий земний чоловік.

 

Він голову гордо тримає на в’язах,

Мугикає стиха. Не сниться мені.

І ходять під шкірою бронзові м’язи,

І зблискують зуби в гарячій пітьмі.

 

Він відає вивірки сховки торішні

І пізнього птаха стривожений лет.

І голос його, то закличний, то ніжний,

Мене виривав із солодких тенет.

 

Ах, серед мудрованих флейтиних звуків

Блукати б і вічно не відати лих –

Та очі зелені,

та бронзові руки –

Ну як же прожити без них?

 

А флейта сумує, сумує і кличе,

І все дорікає, що, мокра і зла,

До нього втекла я з сумного заріччя –

Навіки, навіки втекла.

 

Пробач, моя флейто, тобі я залишу

І мрії, і сни, й зачаровану тишу,

І сосни, відкриті вітрам.

Тобі – синю сутінь, у нетрях розлиту,

І мох, що розкішніше од оксамиту –

Не рівня моїм килимам.

Тобі – і страхи, і тривоги дитинства,

Й образи минулі, і ніжне сестринство,

І сумніви, й сльози, а нам –

Занадто веселим, земним і тілистим –

Нічного багаття розсипані іскри,

Земні наші радощі – нам.

 

11 – 12 вересня 2020 р.

Квітень 4, 2021, 20:36
Кількість переглядів - 3
Подобається - 1
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)