“Регочемо вдвох на зупинці, хоч це перехрестя…”

А.М. – з любов’ю

***

 

Регочемо вдвох на зупинці, хоч це перехрестя –

Перетином доль – на серцях, наче стигми достоту.

Під небом нічним то ліси, то небачених бестій

Лютневі морози малюють на вікнах висоток.

 

А поруч вздовж траси – примара, мала повітрулька –

Неначе з дитячої мрії, із казки неначе,

Мандрує узбіччям червона повітряна кулька,

Снігами скрадається, ніби надія, гаряча.

 

І вірити хочеться: це до самотнього друга

Лютневої ночі, нічого не взявши в дорогу,

Крокує омріяне щастя крізь темінь і хугу –

До тебе, хоч ти і покинув чекати на нього.

 

А поруч – німі переходи, і стіни, і сходи –

Харчевні нічні, де торгують глінтвейном і пловом.

І треба затихнути тільки й затримати подих –

Щоб часом його не сполохати жестом чи словом.

 

У передчутті, що торкається серця щасливо,

Тихенько зітхати і снити ночами тривожно.

Про це небувале, про ще не народжене диво

Не те що сказати – помислити поки не можна.

 

13 лютого 2021 року