Льові – з любов’ю
Вночі лило прелюто, як з відра,
Ломилось небо у віконні рами,
А ранок заповзає вглиб двора,
Мов напідпитку перезріла дама.
Колись за нею плакав Мулен Руж,
А нині сумно у сльоті столичній
Ці очі над поверхнею калюж
Пливуть, мов анемони анемічні.
Мадам не озирається на свист,
Хоч в цих дворах її ніхто не знає.
Тут за кермом проноза-журналіст
Опального фронтмена виглядає.
І журналіст гадає: «А, попавсь!
Тепер у клітку загримиш як милий.
Він, бачите, з гастролями зібравсь
На київські святі і грішні схили.
Він, певно, в наркотичному диму
В Престольній відмінив свої камлання –
Відмовився співати САМОМУ
Через якісь, пардон, переконання.
А час дістати з шафи галіфе –
Ми ж увійшли у героїчну фазу.
Що ж, ми на славу аутодафе
Влаштуємо для рокера-зарази».
А рокер – пусто в серці й животі –
Опальному не до розваг і їжі –
У двір виходить і міській сльоті
Так спрагло підставляє губи хижі.
Йому дружина рада раз на рік,
І раз на рік чекають власні діти,
І норов – начувайся, хто не втік –
Лише талант і совість не пропиті.
І журналіст (напевне, на віку
Не випадало ще таких сенсацій)
Летить, і крутиться на язику
Питань убивчих ненаситна маса –
«Ну як же так – у вас же повний фарш?
І геніям, виходить, зносить башту?
То як же ви поясните демарш
Проти Того-Кого-Назвати-Страшно?
У рокера в очах – зелений лід,
У вухах – дзвін пекельного трамваю,
Він журналіста стримано услід
За флагманом крізь зуби посилає.
«Як в кайф мене паплюжити – паплюж».
І сплюнув, пересмикнувши плечима.
І день з глибин усміхнених калюж
Дивився вслід жіночими очима.
А поруч, десь за рогом, в цей момент,
Крізь скло на місто дивлячись немиле,
В кав’ярні Раю стомлений агент
Пив каву, опустивши білі крила.
8 травня 2022 р.
Дані опрацьовуються...