“П’янке надвечір’я розірве сирена. Тривога…”

П’янке надвечір’я розірве сирена. Тривога.

Півонії в’януть, та будуть жоржини і айстри.

Не бійся, тривожної ночі ми ближче до Бога.

Як тепло творінню в руках всемогутнього Майстра.

 

Сирена замовкне – і чути: тут поруч, за садом,

Де кривиться місяць, немовби вкусивши цитрину,

Струнка продавчиня, п’яненька, неначе менада,

Сміється, впустивши ключі від дверей магазину.

 

В земному вигнанні, де стали тривоги на чати,

Єдиному в тиші нічній поклоняючись лику,

Я вчуся мовчати і слухати – й знову мовчати

Епосі моїй секулярній і схибленій в піку.

 

І перевіряти, чи на ніч зачинені двері,

І вчасно й доречно звільняти обурення повінь,

І бачити зелень і, виливши все на папері,

Безжально спалити нікчемну копійчану сповідь.

 

І дихати так, щоб розправити сонні легені,

І вдячною бути за зими минулі і весни.

І днями читаючи в стрічці чужі одкровення,

Я бачу приховану суть, а вона безсловесна.

 

І знаю: мої манівці, перемоги й проколи,

І радість найбільшу мою, й найзвитяжнішу муку

Уже не довірю, уже не довірю ніколи

Ні пастві студентській, ні «коучам», ні «фейсбуку».

 

14 червня 2022 р.

Липень 7, 2022, 19:38
Кількість переглядів - 2
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)