“І коли не ранкові новини, а леза ножів…”

***

 

І коли не ранкові новини, а леза ножів,

І коли без електрики ночі – мов камери з повсті,

Просто стань посередині храму між двох вітражів

У старому селі, у відновленій з праху церковці.

 

І тепло від свічок – що за втіха для кволих судин!

І нові вітражі – порятунок від злої наруги.

Зустрічаючи сонце, сміється вогнисто один,

І відлунює матовим світлом задумливо другий.

 

І дедалі різкіш повертається долі стерно.

В темнім безмірі моря лиш віра тобі допоможе.

І на заході сонця один – наче темне вино,

І немає для іншого слів – він як усмішка Божа.

 

«Не злякаюся страху нічного…» А крику сирен?

«А чи лячно було уночі?» – посміхається пастир.

Це для чого було? – Щоб тепер дописати катрен,

І згадати молитву, і жити, й у відчай не впасти.

 

Непомітно село стало рідним навіки мені –

О, коли б нам так само навік примиритися з Богом!

І уперше, як всі ми колись, «Україну в огні»

Хтось читає, схилившись на парту, у школі за рогом.

 

19 грудня, день Святого Миколая,

Софіївська Борщагівка