Коли іще міцні і зуби, й кості,
А за вікном – буремні дев’яності,
А друзі люблять забігати в гості –
Погрітися під «Аббу» і «Бітлів», –
Тоді у лампи світляному колі
У дідовій квартирці на Подолі
На себе можеш приміряти ролі
І рокера, і автора хітів.
А зранку у підвальчику на Спаській
Ти виливаєш «профілі і маски»
У формах, що поцуплені з заводу
(В анамнезі у вас – ливарний цех).
І тішать тільки мрії про свободу
І друг-провінціал (вогонь – на вроду) –
У нього алергія на негоду
І вірний мотоцикл – червоний чех.
І кажуть всі, що піде він далеко –
Вкладатиме в музеї і в аптеки.
Ти не дивись, що зараз – обмаль «срєдств».
Зате ідей у нього – цілі ріки
І подруга бальзаківського віку –
Красуня з Академії мистецтв.
Коли гаруєш ти не за зарплату,
Купити треба спершу, щоб продати,
І бажано не втрапити за ґрати
(У джунглях цих велике діло – фарт).
Життя іде – а хочеться співати,
Та так, щоб стадіони шматувати.
І день повзе – а хочеться літати,
Та так, щоб звідси – і аж на Монмартр.
А сенс буття, як завжди – по дотичній –
В щоденній веремії макабричній,
Грудневій ожеледиці столичній,
Далеких пострілів нічній луні.
І голосом підпільного дублера
Стара вахтерка, парка і мегера,
Тебе вітає з будки, як з печери,
Де Вероніка Кастро – на стіні.
Кули ж пливти – у Штати чи в Ізраїль?
Під сонцем Полінезій чи Австралій,
Де тільки й ждуть зухвальців і каналій,
Твій вигорятиме русявий чуб?
Ще буде все – і щастя, і омани,
І велетенський подих океану,
І перші оплески, і перші рани,
Мільйони шансів і мільйони згуб.
І з безвісті поставши, як зі схрону,
Ти висадиш у небо стадіони.
Тебе чекає рокерська корона
І Вікіпедії пласка стаття.
А поки дні – як Робінзона мітки –
Пливуть собі в нікуди і нізвідки –
То репетиції, то заробітки,
І жити як, не знаєш до пуття.
А поки як на блазня-недоріку
Чужа любов бальзаківського віку
(Озватися до неї – і не мрій),
Така зваблива й лагідна нестерпно,
В холодну забігаючи майстерню,
На тебе гляне з-під іспанських вій.
28 травня 2021 р.
Дані опрацьовуються...