Балада (Гендерне)

…Що чоловіки ділили

Каторгу зі мною цю.

 

Редьярд Кіплінг «Раб галери»

 

Ці мрії перед сном – бальзам на рани.

Я загадаю: хай насняться скелі,

Де я, мій добрий брат і мій коханий

Відпочивали на шляху в пустелю.

 

І брат сказав, з убогого багаття

Останню вигрібаючи жарину:

«Мені ти, друже, скоро станеш зятем,

Узявши добру Ельгу за дружину.

 

Я запалю столітні жирандолі

Під сволоками в домі на помості

На радощах, що вирвався з неволі,

І друзів, і чужих, і навіть тролів,

Хвостатих тролів наскликаю в гості».

 

І мій коханий мовив: «Серцю милі,

Не підведуть ні капітан, ні коні.

Ми подолаємо піски і хвилі.

Відстала, задихаючись, погоня.

 

За пагорбами зникло і згубилось

Напасників смарагдове знамено.

Це не сліпий талан – це Божа милість.

Паша не візьме викупу за мене,

І Ельга більше не заплаче гірко.

Не питиме розпусник сліз солоних!

А я на пагорбі збудую кірху,

Де будуть осяйні веселі дзвони

Із щирого, як добра Ельга, злота,

На честь свободи, вірності і цноти!»

 

А я мовчала, з бурдюка відпивши

Ковток води і в серці затаївши

Надію несміливу, як свічу.

Я покладалася на милість Бога,

Очима й серцем міряла дорогу,

А я мовчала, як завжди мовчу,

І думала: «Коли б самотнім бранцям

Судилось бути схопленими вранці

Чи впасти від ворожої руки –

Скажу й тоді: «“О брате мій і милий,

Я вдячна, що зі мною розділили

І мій полон, і шлях чоловіки”».

 

20 травня 2020 р.