***

Розкажи мені казку про лагідний чар темноти,
Про ожинову жуйку, приліплену до піднебіння,
І про дівчинку, схильну до марень і до повноти,
Що закохана в гангстера Уррі з дурненького фільму.

Де опівночі в кола відьомські зійшлися гриби,
Де замшілі дерева розхристаний вітер покорчив,
Він шукає мене. Там щоночі, на зламі доби,
Це ж його мотоцикл у зачаєних нетрях гуркоче.

Там у лісі – ступи тільки крок між зелених кудель –
І побачиш, як гноми ховаються в глицеві шанці.
А за брамою бази старий трансформатор гуде,
Ніби стогне тубільний шаман у глибокому трансі.

Де липневими днями справляв свій бенкет Пітер Пен,
Там водились на річці русалки і хижі пірати,
І здавалось тоді: я зумію писати, як Твен,
Тільки треба з дитинства втекти і дорослою стати.

Як Дюма, я зумію писати – і батько, і син,
І як Фенімор Купер, зведу бастіони і форти.
Хитрий Магуа крався, і м’яко ступав мокасин
Там, де вчора рясніли намети й бой-скаутські шорти.

І здавалось тоді: я зумію сказати, як Вайлд…
Від морозу й дощу облупились фарбовані лави.
Ти пробач мені, Уррі. Ми більше не Боні і Клайд.
Я не чую за лісом твою розмальовану “Яву”.

Я розсудлива й стильна. Піратів уже не боюсь.
А в будиночках літніх вузькі догнивають одвірки.
І тепер я зумію сказати по-чеховськи гірко
Тим дорогам,
і соснам,
і Уррі:
“Ну де ж ти, Місюсь?”

Грудень 8, 2017, 22:50
Кількість переглядів - 19
Подобається - 2
Дані опрацьовуються...

1 коментар до “

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)