А де поділись добрі самаряни?
Лише в казках, лише у вітражах.
І нікому промить болючі рани,
І світ кона у лжі і на ножах.
А де поділись світлі обереги?
Несила вже терпіти і мовчать.
Пора, пора нам будувать ковчеги,
Пора, пора ковчеги будувать…
Яка відточена афористичність! Знати школу Ліни Костенко. А Твої ковчеги, Олю, чомусь навіюють мені думки про космічні мандри…